Мені б хотілось виткати свої думки щирою мовою. Не цукровою пудрою посипати вуста. Але за простою розмовою пояснити для чого я тут, і чому я прийшла. Та це важко. Я не вмію, як кішка вдаватись до хитрощів Вигинаючи спину проходити поруч так ніби я й не сюди йшла. Дивитись у очі запихаючи в твій рот фальшиві слова Й коли треба тертись об ноги… ні, я не та… Не вмію такого й не хочу вчитись молоти промови, Погляди, жести, ніжності… як каву мілко-мілко, щоб швидше скипіла Твоя кров чи ще якась речовина… Не з таких я жінок, що фарбують своїми вустами мало не душу Влазячи глибоко за комір розкритого серця. Але мені б дуже хотілось бачити тебе і розуміти, Що для тебе важлива й зрозуміла десь божевільна, Але щира, проста…та частина душі, що для тебе відкрита. В якій ти вписуєш, як в щоденник свої власні слова.