Відцвіла вже давно та остання весна, До якої я йшов, відганяючи сни. По шляху залишав лиш пусті від вина Непрозорі пляшки. Ти мені поясни, Чи насправді була та довіра і мир, Чи лиш сам по собі поміж мрії гуляв? Ти скажи, що за біс лоскотав мою шкіру Наче сам я не свій, наче душу продав? Я вже вимучив спогади, слози на сіль Випаровував сонцем. Дряпані рани По спині то уяви солодкий лиш біль Чи майстерно записана тілом омана? Крізь холодні потоки і ночі спіраль В небутті залишався болісний крик. Вже не вперше був погляд в чортові далі, Серед них була ти, розпорошений лик... Ти продала мене! Я лежав горілиць І не бачив у небі жодного неба! Одинокі думки, мов би зранені птиці, Покружляли і геть... "Кому такий треба?" - Ти спитала мене, а у відповідь - куля, Що і досі свинцем у скроні лежить. За лаштунками тихо, актори поснули - Моїх воєн обличчя. Втрачена мить Для нового життя. Та яке ж воно буде? Досі гірко мені в обмеженні тіла. У венах і досі краплини отрути - Це ти у мені слід залишила...
01.03.2014-24.03.2014 From the inside, new view...