Я знов тиняюся по вулицях, по неохайних, по нечистих, придивляюсь, прислухаюсь, щось незвичайно-особливе для себе шукаю, а будень свій ритм об асфальт вибиває, всі такі заклопотані, всі кудись поспішають, і по цьому морю бурхливому я мов корабель пропливаю, берег свій виглядаю, до кого чи до чого пристати шукаю. По знайомих місцях вкотре знову блукаю, мрії п’янкі у думках плекаю і більш нінащо, нінащо не зважаю.
Таких історій ви мабуть сотні знаєте, про те як хтось, кудись, за чимось блукає, скільки паперу списано, скільки слів сказано, всі пісні заспівані і диски золоті отримані, та у морі банальності я не втоплюся, а до аргументації простої та переконливої вдаюся, бо це лиш про мене, це моє життя, це мої турботи і мої почуття, це справжнє я знаю, я це відчуваю, мрії п’янкі це не мильні бульки, в них немає місця зрадливим очам, в них не має місця фальшивим словам. Всі ці вибрики дикі і розфарбовані пшики ми лишаємо поціновувачам неосяжної пихи, ми на вірній дорозі, лиш питання часу стоїть перед нами, ви побажайте успіху нам.