Кожна жінка звичайно б хотіла, Щоби їй присвятили вірші, Щоб не тільки ми прагнули тіла, А торкалися також душі.
І на зустріч ми жінці ідемо, Не помітиш, як ти вже й поет. І для кожної є в нас поема, І для кожної є в нас сонет. І як хочеш від жінки кохання, Римуй і шукай порівняння.
Я люблю тебе як Синє небо літак, Або, як синє море, моряк. Чи, як вітер вітряк, Чи, як гроші бідняк, Чи, як ти перламутровий лак.
Бо ти в мене така, Як пір'їнка легка І пахуча, як гроно бузка. Як травинка тонка, Як тростинка гнучка, І така ти у мене й сяка.
Бо кохати бажаємо всі ми, Бо їй Богу, Їх варто кохать, І щоранку шукаємо рими, Щоби вночі їх з чимсь порівнять.
І у розпачі морщимо лоба, Бо не в кожного Пушкіна хист. Та для жінки важливіша спроба, А вже потім - чи є у ній зміст. І нехай вона була невдала, Головне, щоб їй було не мало.
Я люблю тебе як Українець гопак, І як поле зелене буряк. Як горілку козак, Чи, як м'ясо хижак, Чи, як вішалку любить піджак.
Бо ти в мене така, Як гантелька тяжка, Ти, як булочка з маслом м'яка. Ти, як повна ріка, Як трамплін для стрибка, І така ти у мене й сяка.
Двадцять років як ми одружились, Вже й не віриш, що був молодим. Тільки в спогадах десь залишились Порівняння і схильність до рим.
Все вирує і крутиться колом, Та лиш спокою хоче душа. Замість тіла - рибалка з футболом, А все решта давно вже - лапша. Та кохання років не боїться, Я - твій козлик, а ти - моя киця.
Я люблю тебе як Молотка любить цвях, Як вареника любить друшляк. Як каструльку баняк, Як роботу лошак Як трубу автогенний різак.
Бо ти в мене така, Як центнер молока, Ти надійна і вогнетривка. А розумна яка, Ніби впала з дубка, І така ти у мене й сяка.
Кожна жінка звичайно б хотіла, Щоби їй присвятили вірша, Щоб не тільки ми прагнули тіла, А кохала і наша душа.
Це питання мені небайдуже, А тому, поки жінка жива, Молода, або навіть не дуже, Подарую їй ніжні слова.