іноді думаю: навіщо я думаю, якщо і так не зможу зізнатись тобі у всьому… якщо і так не зможу спинити ці лоскітливі й спонтанні ідеї ці неоднозначні погляди, обірвані фрази, місячні фази… а знаєш, ранкові алеї у звичному парку ще кращі, ніж денні а знаєш, безсоння удвічі солодше, якщо ти в мережі а знаєш, твої смс мене змушують довго вдихати повітря пірнати повільно під воду і зрештою там видихати я знаю, ти вмієш триматись навіть, якщо все довкола затихло я знаю, ти можеш мовчати, навіть коли вже пора говорити. іноді думаю: навіщо я думаю, якщо і так не зможу зізнатись тобі у всьому якщо не зможу сказати все прямо чи хоч би проговоритись мені бодай крихту тебе, щоби завтра не згинути з голоду мені бодай трохи відваги, щоб врешті наважитись зблизитись. а знаєш, сьогодні туман такий білий, що поряд нічого не видно а знаєш, мій кожен наступний день дуже схожий на попередній а знаєш, в цю мить листя падає тихо й покірно від його шелесту – затишно й тепло. а знаєш, ніщо так не змушує вірити, як чергова невдача а знаєш, усі мої плани - останнім часом це розкіш а знаєш, чотири стіни – це не так уже й страшно але по суті - не так вже і просто. іноді думаю: навіщо я думаю, якщо і так не зможу зізнатись тобі у всьому.. не зможу зібрати слова чи вибрати колір плаття… а знаєш, я досі не вмію збиратися швидко, але якщо ти чекаєш внизу, я – миттю.