Я засинаю сьогодні повільно Тиша горланить так божевільно Часом шепоче щось ледве чутно Знаєш, я звикла, коли попутно Фарба олійна завчасно гусне І застигає в тобі стихійно.
Річ не у тім, що ми далеко Й ти не співаєш мені «смереко» Я забуваю цей хміль на дотик Спрагло ковтаю антибіотик Рвучко хапаюсь за сни безцільно і охолоджую ними спеку – вільна.
Колись цей міст упаде нишком, Усі слова помруть під тиском З тієї миті, знай, ми квити. самовдоволені бандити безжальні і неврівноважені але один одним заражені…