По тернистих дорогах я довго ходив І не раз мене серце боліло Як бальзам для душі я цей сад посадив Він весною зацівів біло біло. Моє сонце з роками раніше встає Я забув як задобрити долю І здавалося серце затерпло моє Від розлук і від втрат і від болю.
_ У сад знов піду і печаль наче мить промайне _ Літа почекають і зникнуть турботи численні _ А яблуні білі у вальс закружляють мене _ І ніжно всміхнуться до мене немов наречені.
Ніжні яблуні так дивовижно цвітуть Білоплинна пожежа палає Тут про вічне і правидне бджоли гудуть І душа моя відпочиває. Проростає у землю коріння моє Появляються мрії крилаті Квітне сад і наснаги мені додає Хочу жити і хочу кохати.