Далека, самотня й далека, у цілому світі одна, Дні й ночі, у студінь і спеку до мене летить вона. Рідна, як пісня з колиски, тиха, як свято волинське, Готова завжди до страждання, до болю, до горя і втрат. Вона б віддала останнє, терпіла б сама стократ, Щоб лихо мене минало, щоб доля мене ласкала, Але у безсонні ночі як ноги і руки гудуть. Гнітять її сни пророчі про тернем укриту путь, Що я не така як люди, що щастя мені не буде. Навколішки в тихій молитві як стредниця і як свята Благає мене захистити і небо мені приверта. А потім свої турботи, топить в вічній роботі, Розгойдані темні хвилі лягають в самотні сни. І носять уламки милі, то образ її на них, Чи тільки страждання безкрає, Я знаю, любов не вмирає!..