Я хочу заснути, щоб ти завжди була поряд, Щоранку бачити твій чарівний теплий погляд, Хочу повернути те, що було між нами; Повернути те, що не передати словами… Я тебе палко кохав й завжди буду кохати, На жаль, не можу зараз тебе ніжно обійняти, Поцілувати твої губи й сказати: «Кохаю!!! Ці незабутні миті з тобою й досі пам’ятаю…» Де б не була ти, в думках я завжди з тобою, А ти, можливо, вже не сумуєш за мною. Все колись закінчується, нитка обривається, Але історія кохання ніколи не забувається. Ти пішла так же раптово, як і з'явилась, Можливо й була, а можливо й приснилась… Пам’ятаю нашу першу зустріч, першу розмову, Як раптово забував усе, втрачаючи дар мови. Думав, що зустрів ангела, що потрапив у рай, Боячись втратити тебе, просив: «Не відлітай!..» Пам’ятаю, як веселились ми, немов ті діти, І як, червоніючи, дарував тобі перші квіти… Я не поет, але, стараючись, для тебе ним став, І присвячені тобі вірші щоночі завжди писав. А тепер загадкові мої почуття читайте по губам, Боляче поранили моя серце, Ви, тендітна мадам!!! Це нестерпна мука, коли серце навпіл розбите, А життя, мов страждання, нецікаве, сіре й сумовите! Надворі пізній вечір, беру в руки перо й листки, І свої незгасимі почуття я виливаю у ці рядки. Пишу про те, як мені без тебе боляче й важко жити, Як ти мені потрібна…Ну як тебе можна розлюбити??? Зів’яли вже, тобі подаровані мною, білі троянди, І настав кінець наших стосунків біля твоєї веранди. Сотні аркушів, тисячі рядків не описали б ті почуття, Які відчував я до тебе, моє сонце, сенс мого життя…