Дні - сірі, як Гендальф до Морії, мені би — зими на усі роки. Мені би небо — насмішливе, зоряне, чорне, наче душа Локі. Мені би замість весни і сонця — вітру злого і Варга в плеєрі. Мені би не спати, зовсім-зовсім — слухати тишу, мовчати з нею. Мені би просто йти, не спиняючись, вперед, туди, де на небі понурім хмари застигли шрифтом Брайля чи ластівки передчувають бурю. Просто безцільно йти, розумієш? Нести у кишенях вірші про зиму, щоб єдині супутники - буревії — крокували поряд незримо. І я би ніколи не спинився, стоптавши усі чоботи світу... Я мав би плащ з опалого листя і люльку, набиту вітром.
Забувши про все, продавши душу, ночами співаючи у трактирах, доки вогонь чоботи сушить, ну, а вино — віру.