І зібрались війська попід мурами, Попід мурами Дар Даеллі, І, здавалось, солдати – зажурені, хоч вони ще із ночі в хмелі… Кожен знав: битва буде останньою. Кожен знав, та сміливо ішов, І не вірив, що ранок застане їх І що вітер овіє їх знов.
Вранці ріг заспівав, табір будячи, Закликаючи в битву іти. «Аби виспатись, смерть у вас буде ще, тож мечі оголяйте, брати! Не чекайте на поміч даремную, Як литаври «До бою!» проб’ють; На богів не кладіться чи демонів – лиш на себе і зброю свою!»
…Сонце виповзло вранці над стінами, Понад стінами Дар-Даеллі. Очі воїнів, які не загинули – У сльозах, і ледь-ледь у хмелі… І здригнулось повітря прощаннями, Доки ранок висушував кров. Кожен знав: битва буде останньою. Кожен знав. Та сміливо ішов.