Я знаю всі слова вже зайві, а ми з тобою, - звичайні люди що лише жили одну історію, на двох давно замало стало кисню мій лайнер потопив твій корабель без змісту. А після хмуре небо, сіре місто на нуль звели усі мої бажання плисти... Стою на місці. Шукаючи привал, - упав на дно, хоча цього і сам не знав. Мій всесвіт, й в ньому вся моя картина давно уже пусті, й мої маленькі крила вже не літають, промокли й не мають сили і я немов старенька лялька у руках дитини. Здавалося і не чужий, проте навряд чи свій. І ти мабуть уже забула який я. Хоча холодне серце, та душа мов той сувій що розсипається по крихтам, наче мрії
А ти в мені болиш, ламаєш руки давно забуто, а проте картають муки. Стискаю зуби. Дурман наповнив розум. Ти наче манія, жага, колюча роза. І все що мав уже не гріє тіло моя залежність ще досі не переболіла. Порвав коліна, подер всі груди. Об її шипи, солодкі губи.