Я твоє персональне підтвердження бога: То знемога, то нежить, то кістка у горлі, правець… Ти підводиш долоні, ховаєш своє лице, Видихаєш по хмарі гніву, гордині й смогу…
Пр.: Це карма, мій любий. Час сплачувати рахунки. Розмінюй свої зарубки На поцілунки. Це карма, мій милий, Це карма. Я – твоя персональна кара… Пручатися – марно.
Ти то камінь, то злива, частіше – маленький хлопчик, Що так просить забрати додому – назад у осінь, Захлинається на півслові закутого в шепіт «досить» Застигає протяжним «до» … видають тільки очі.
Пр.
І я чую тебе, я чую тебе, я – чую. Я суцільне чутливе серце: кричи і плач… Нам на двох не забракне ні ніжності, ні тепла Щоби скласти нарешті зброю…