Ти вип”єш геть багато горілки чи текіли, І виведеш за руку мене на свій балкон. Без жодних дорікань я – можливо не до діла – Наллю іще текіли і простягну лимон. Крізь пелену сп’яніння зеленими зірками Вивчатимеш мій образ, немов у перший раз. В довершеній картині з розмитими мазками Якийсь художник з неба увіковічив нас. І навіть якщо раптом в хмільній гарячій млості Судомно ти забудеш, яке моє ім”я, Із трепетом всесвітнім притягнеш за волосся І прошепочеш в губи тихесенько: “Моя…”