коли надумаєш відпускати того, хто рідний чи може близький знайди в кишені останні карти, які поб'ють це безладне військо моїх абсцесів і тихих марень. моїх страхів перед самотою немов освячена я водою, яка навмисне мене вбиває, під спів архангелів та кошмарів.
і вся ця осінь така невчасна, яка спускається наді мною у лоні згарища від двобою. у лоні більше немає риби немає більше кого любити. немає більше кого тримати побите військо. жахливі втрати.
і голос стелиться над повітрям. вдихати більше не є можливим хіба що тільки через банкноту, щоб пережити усі ці зливи, усі прощання, усі провали.
тебе в мені так безмежно мало.
що хоч вигадуй нові сюжети, де я не хочу дізнатись де ти. кого торкаються твої руки. у кого входиш. кого ти любиш. і з ким ти завтра захочеш жити.
я видихаю останні ритми своєї вірності задля тебе, яка на біса тобі не треба. яка на біса тобі не здалась і вся ця псяча твоя зухвалість, яка зжирає мене і верне.
таке жахливе осіннє небо. таке холодне осіннє лоно. ти в мені стався не випадково, наче наївна весняна змова, щоб показати, що я ще здатна не тільки жити, а й виживати. чи рубцюватися над болючим, переступати через калюжі чи океани, чи майже прірву твоєї виспаної зневіри до всіх людей./ чи лише до мене /
я просто жінка. ребро нікчемне. самотнє інь. неважлива втрата. яку ти просто не хтів кохати. така відчужена обережність.
я не викликаю в тобі залежність. я не викликаю в тобі н і ч о г о на що тоді ця безглузда мова у всю цю тишу, у твою душу, яку нічого уже не зрушить. яку нічого уже не верне.