З дівочої казки, сторож фурію глядить.
Адже вона відчуває вітер по тілу своєму.
Своє – це вершина, світлі тіні: це – природа.
Хмари миють небо. Воно чисте.
Яка про щось мовчить.
Її мати-природа волосся дала їй руде.
А тепер, десь там, у небі – в фурії печаль.
Гола, як неба безкрай.
Статистика страницы на pesni.guru ▼
Просмотров сегодня: 1