Валерій Корнєєв - З апокрифічного листування з Данайцем Джо | Текст песни

• Тексты песен
• Валерій Корнєєв
• З апокрифічного листування з Данайцем Джо

Ніч. Перевіз. Поснули чумаки.
Пахне полин і сохнуть будяки.
Десь там, на переяславському боці
Два вогнища: хтось, бач, і там не спить.
В нічному мороці, у плинній цій мороці
Їх відбиття на хвилях мерехтить.

“Данайцю Джо! А вже таки й не жовтень,
Уже поснули в скелях слимаки,
Вже спалено лозу, вже впав Константинопіль,
І хтось вписав ганебнії рядки
В історію кількох моїх народїв.
…А я ж ще й мови не забув відтоді…

От сучі шльондри! Як іще побачу,
Що все таке й надалі, як було, –
Могилу викопаю, передам стило
Чи ліру учневі, який лайно собаче,
Все прокляну, зроблю собі труну,
Скажу, хай кличе дяка, і засну.

Хай солов’ї здуріють од любові,
Розплодяться і повмирають вмить,
Життя тече, і рвуться на шмаття
Суглоби часу, хай ото в діброві
Той самий дуб схиляється й шумить,
Я знаю, що за мить – приходить вороття.

По річищу, по каламуті крові,
По смаку молока, по духу пелюшок
Через немовлення по крихті свою мову
Відновлюєш, доки рвонешся в слові
І вирвеш дух, присохлий до кишок,
Щоб знову він ішов по світі злому.

От галактичні зими в круговерті
Хурделицю закрутять світову,
Тоді довкола знову стане голо,
І я захочу, і не зможу вмерти,
І кат зна, скільки пролітаю тут
До Божої труби нового кола.

Щось притомився я за це тисячоліття.
Несила буть людиною, чи що?
Чудово бути – через раз – котом,
Лови дівок, тоді – в вишневім квітті
Відпочивай – лови собі пташок.
Ще добре – вовком чи бараном – бо гуртом.

Допоки й листя, і сама небесна твердь,
І яблука, осіннім воском вкриті,
Палають в нескінченній цій добі,
Мій друже Джо, чи як тебе тепер,
Дай, през часи, през падалицю світел
Світила яблук передам тобі!..”

Попід возами сонні чумаки
Бурмочуть щось і лаються спросоння
Десь на поромах вічної ріки
Іржать потомлені сторіччя тому коні
Далеких вогнищ в хвилях відбиття.
Нікуди не зникаюче буття.

“Мій друже Джо! Де з еллінських часів
Ти ходиш? Степ посивів од роси!
Ми сто разів скресали неминуче,
І сто разів ковтала нас вода.
Якби ж ти знав, як по тобі я скучив…
Озвися, де ти?
Твій
Сковорода.”

Валерій Корнєєв еще тексты