І знов метушливе місто повз мене, мов ріка. А над головою сіре небо сумом заплива. Він в серце ллється днем одним, Коли сльозу ховаючи Ти сказати не змогла Правди, що була така страшна.
Червона лінія ріже навпіл суть мого життя. По той бік стоїш мов ангел, тут- розбитий я. Кажеш: крок розколе небо, сум зірветься в плач... Та найлегший подих мій здригає всесвіт твоїм ім"ям!
Отче ти, що життя нам дав і суть його - любов, Забери мене до себе, бо її я не знайшов. Вона бродить поруч ангелом, Чую змах крила щокою я, Та між нами прірва, моя червона лінія.
Я оглянувся. Там посмішка твоя для світу - сонячний вінець. Тож я іду, прощай. По мене вже в дорозі смерті посланець. Але любов несповнену не віддають назад творцю! Він дасть родитись знов! Та білим птахом... Приносити в твій сад весну.
Отче ти, що життя нам дав і суть його - любов, Забери мене до себе, бо її я не знайшов. Вона бродить поруч ангелом, Чую змах крила щокою я, Та між нами прірва, моя червона лінія.