Що ж це є, як же так, я себе не розумію. В серці повний бардак, вже суцільна аритмія. Їжа тільки зі скла або тільки із ілюзій. Я шукаю слова і кажу, що ми не друзі.
Тільки хочеться все ж відпустити усе і злетіти в небо, І упасти з Небес все одно, як і де, лиш би біля тебе, Біля тебе, Сонце моє!..
Що ж це є, як же так, ти забрала мою душу. Вже без тебе ніяк, але якось жити мушу. По далеким містам – або там, або там – ти несеш її з собою. А у мене як знак вже суцільний бардак – що ж ти робиш, Сонце моє!?
Тільки хочеться все ж відпустити усе і злетіти в небо, І упасти з Небес все одно, як і де, лиш би біля тебе, Біля тебе, Сонце моє!..
Тільки хочеться все ж відпустити усе і злетіти в небо, І упасти з Небес все одно, як і де, лиш би біля тебе! І упасти з Небес все одно, як і де, хоч в безодню моря, Щоб піднятись з глибин і всміхнутись тобі, миле Сонце, Сонце моє!