вона,вона забула як пахне весна вино допите до дна та вже не струна зіграє,останній акорд чи залишить чю вічну тишу,любов на афішах і все було би інше, вірші,ніч залиште вона просила,ще ніч,і не хвилиш більше вона просила,молила,але була безсила вона б душу продала,лиш би них ніч накрила вона б,вона б все, лиш на хвилину лиш ще на трішки, постіль і кава стине і небо вже не небо,і літо вже не літо вона будеш лиш згадувати якщиро радіти вона, вона незнає що за вікном вона закрилась в собі,її душа під замком і їжа вся їй бридка,пласмасова огидна еклери не такі солодкі,й перегляд фільму вже не такий цікавий як був колись німе кіно,німі героя,в її життя влились
А він пропав, ось так просто пропав нічого не сказав,сумка,таксі вокзал і ночі вже не спав,та який вже сон він ще до того знав,серце змінило тон серце рвалось на шматки, а він у себе в собі і сльози капали, дивлячись її фото Він згадував моменти,непідібравши ноти Він божевільно кричав, Чо я а не інший? Та відповідь не чув,лиш тільки вітер свище Він, він сидів на тій же лавці, де перший раз зустрілись,серця билися в такті де вперше закохався,в її красиві очі в її блискучу усмішку, в її руде волосся Він, він не зміг поїхати назавжди Він просто ще раз сказати хотів що любить її Він подумки уявляв вона іде до його Лиш тільки встигнути їй, серце вкажи дорогу І тут вона щось відчула впустила чашку з чаєм серце билось наднорму,він мене там чекає Він там сидить я знаю, та запізнилась вона Рак його вже забрав,і все порвалась струна