Вона, різала пальці як стрибала з вікна. Вона , в помаранчевих снах блукала сама. А він , заховавшись під сніг. Помаранчами мерзлими жбурляв їй у слід.
Вони , ніби різні човни. Пливли у своїх думках, щоб потім піти по пустих берегах.
Та настала ніч, коли падали зорі і сльози котилися щирі й прозорі. А на ранок згадають вони лиш помаранчеві сни. Розбиваючи день поцілунками неба ти відверто шепочеш , благаєш, нетреба в тім немає твоєї вини Це ж помаранчеві сни.
Чому ? я ніяк не збагну. Розбиваючи день об стіну. У безодню викидаєш себе одну.