Прощався стрілець зі своєю ріднею І зібрався в далеку дорогу. За свій рідний край, за стрілецький звичай Ми йдем в бій за свою перемогу.
А вітер колише зеленую траву, Молодий дуб додолу схилився. Листя шелестить, вбитий стрілець лежить, Над ним коник його зажурився.
Ой, коню ж мій, коню, не стій наді мною, Я тим часом полежу не вкритий. Біжи, коню мій, скажи неньці рідній, Що я лежу у степу убитий.
І скажи ти, коню, і сестрам та й браттям, Нехай вони за мною не плачуть. Я в степу лежу за ідею свою, Чорний крук наді мною закряче.
Примітки: 1. Останні два рядки кожного куплету повторюються двічі. 2. Записано 1988 р. від Параски Врони (1927 р.н.) у с. Поториця Сокальського р-ну Львівської обл.