Я кохаю Вас, Єво. Не виходьте за мене заміж. Не жалійте мене, хоч і тяжко буде мені. Я Вас прошу, ні слова. Усе передумайте за ніч, Добре зважте на все, і вранці скажете: ні.
Світла мрія про Вас співає мені як сирена. Прив'яжуся до щогли і вуха воском заллю. Розумію, це щастя. але щастя - воно не для мене. Я боюся Вас, Єво. Я вперше в житті люблю.
Моя Пісне Пісень! Золоте пташеня мого саду. Корабель попливе, я не вдержу його в берегах. \"Фрам\"- це значить \"Вперед\". Ви залишитесь, Єво, позаду. Бо до серця підступить вічний пошук у вічних снігах.
Тиждень буде все добре. Цілуватиму Ваше обличчя. Може, навіть, не тиждень, а цілі роки минуть. Будем дуже щасливі. Але раптом Воно покличе. Ви зумієте, Єво, простити це і збагнуть?
Ви не будете плакать? Не поставите душу на якір? Не зіткнуться в мені два начала - Ви і Воно? Я без Вас нещасливий. А без нього буду ніякий. Я без Вас збожеволію. А без нього піду на дно.
Ваш теплі долоні і мої відморожені руки... Як вуста відірву від такої сумної руки? Чи зумієти жить від розлуки і знов до розлуки? А якщо доведеться чекати мене роки?
\"Фрам\" застрягне в льодах... А якщо не вернуся я звідти?... Я ж собі не прощу! А якщо у нас буде дитя?! Ви, така молода!.. Ви, що любите сонце і квіти! - Я люблю Тебе, Нансен! І чекатиму все життя.
Все, що є найсвятіше в мені, називається Нансен. Хай співає сирена, вона перед нами в боргах. Я сама розіб'ю об \"Фрамові\" груди шампанське, Як покличе тебе вічний пошук у вічних снігах.
Моя Пісня Пісень! Вічний саде мій без листопаду! Ти відкриєш свій полюс. Тебе не знесе течія. Подолаєш сніги. Все залишиться, милий, позаду. \"Фрам\"- це значить \"Вперед\". А на обрії буду я.