Тримай мене за руку і не відпускай ніколи, повір я, Сонце, не віддам Тебе нікому. Я від Тебе, Цьома, нікуди не пропаду, І ніколи не спричиню своєму Сонечку біду!
Зустрівши тебе довгих 8 років тому, не розумів, в твоїх очах я, Зай, потону. Не знав, що буду тут Тебе зустрічати, не здогадувався, що так сильно зможу покохати.
Та час минав, роки години і хвилини, я потроху розумів, що Сонце я до Тебе лину. З кожним днем я розумів все більше, Що колись життя я твоє зроблю іншим.
Іншим, тобто ідеальним, хоч звучить це так банально, Люблю Тебе, вже говорю, мабуть машинально. Скільки Ми з тобою всього пережили, Ми так хотіли, мріяли, любили.
Довго я не міг збагнути чому, Тоді з тобою розлучились. Мабуть не вистачило нам з тобою сили. Тієї сили, що притягнула нас знову, коли зустрілись. Коли наші шляхи пересіклись і злились. Тієї сили, що буде нас тримати разом все життя. Ім’я їй любов, із нею линем в небуття.
І ось кохана стою перед тобою, тону в твоїх очах Ми переповнені любов’ю, вона в наших думках й серцях. Хочу тобі сказати, як сильно мені тебе не вистачає. Поцілувавши, промовити, що безмежно тебе кохаю!
Я буду тобі казати це не раз, Бо знаю точно, що доля разом звела нас! P.S.V.I