Ілюзією прожитих віків, Поетами написаних історій. В маленькім місті крізь полон дощів Навік зустрілись дві крилаті долі. Словами не можливо розказать, Як ті серця замріяно кохали. в таке не міг повірить навіть Бог. Вони ж під небом високо літали.
Таких історій дуже мало на землі, Вони кохали дуже сильно й до нестями. Їм дуже заздрили всі очі злі Та не зломать любові, яка жила віками. Дивився в її очі він, тонув, Для неї вж він був просто ідеалом Ніхто б тоді ніколи не збагнув, Що може все завершитись провалом.
Чи може Бог дивився не туди. Чи може замалий для них став світ. Не зміг він врятувати від біди Той ніжний і закоханий політ. Чому трапляється таке ніхто не знає. І виникло багато запитань. Її він досі пристрасно кохає, Вона ж, чомусь, не хоче цих кохань.
Навіщо все це? Як це зупинити? Нема причин. Їх не було, повір. Коли проходить день і наступає вечір Він наче вітер вилітав на двір. І дивиться у гору й тихо плаче, Шука на небі дві ясних зорі. Одна десь над Полтавою літає, А інша світиться у нього у дворі.
Він падав на коліна і благає, Щоб доля повернула ту любов. До крику, до жалю і до нестями Він хоче обійняти її знов. Сюжет простий: щоночі він благає Усе вернути і почати знов. І хай наступить день і знов засяє Їх спільний день, де починається любов...
_______________________
Иллюзиею прожитых веков, Поэтами написанных историй В забитом городке, прорвав дождей покров, Навек сошлись крылатые две доли (судьбы)
Словами невозможно передать Как сердца два мечтательно любили И даже Бог поверить бы не смог, Когда под небом высоко они парили
Таких историй очень мало на земле Они любили сильно, до изнеможенья, А злые взгляды всё завидовали им, Но не сломать любви той, что жила столетья.
Смотрел в ее глаза он и тонул, А для нее был просто идеалом, Никто б тогда и не смекнул, Что может все закончиться провалом.
И может Бог чего не досмотрел Или весь мир для них стал слишком тесным Но от беды спасти он не успел Любви и нежности полет небесный
Случается такое почему - никто не знает И много есть вопросов у людей, Его любовь все так же ярко полыхает, Она не хочет этих всех «любвей».
Зачем все это? Как остановить? Здесь нет причин, их не было, поверь мне. Когда проходит день и наступает вечер Он ураганом вылетает в двери
И смотрит вверх и тихо плачет И ищет в небе чистых две зори (звезды): Одна летает где-то над Полтавой, Сияние другой – в его дворе.
Он умоляет, стоя на коленях, Чтобы судьба вернула ту любовь. До крика, горя и изнеможения Обнять ее он хочет вновь.
Сюжет простой: всю ночь он умоляет Вернуться и начать все вновь. И пусть наступит день, и снова засияет Их общий день, где начинается любовь.