Ти не мiй та завжди поруч... тебе я сердцем вiдчуваю, Ти зачепив струну в моїй душi... Як би ти знав, як сильно Бога я благаю - З тобою бути - хоча би увiснi!
Лише б один короткий вечiр з тобою наодинцi, Я б не забула, мабуть, нiколи цього вiдчуття... Несамовито б'ється моє сердце в клiтцi, Здається, що за мить з тобою - вiддала би життя.
В твоїх очах я бачу все, про що молила Бога: Чудову душу - ти вмiєш любити вiрно й до нестями, Менi так шкода, що не одна у нас дорога - Що кожен з нас йде рiзнами стежками...
Менi здається, що знаю тебе так давно, I у минулому життi тебе тримала я за руку. З тобою разом ми ходили вже в кiно... I так нiжно цiлував ти мої губи.
Як нiхто iнший, розумiю я твiй гумор - Тихенько я завжди в душi смiюсь. Без твоїх жартiв на сердцi робиться там сумно - Коли тебе нема - за цiлу нiч не посмiхнусь!
Ти iнший на роботi, а я бачу другого тебе... Твоя душа - вона прекрасна, її зумiла розгадати! В тебе неймовiрно добре сердце и палке, Воно гiдне бiльшого! Шкода, не можу тобi цього дати.
Тому, що я не поруч, не твоя! А сердце цього хоче! Закохатись до нестями ранньою весною... В твою усмiшку, погляд, очi - та мабуть, закохалась вже, Бо йти готова на край свiту за тобою!
А що менi лишається?! - лише мовчати... Не маю права я вриватися в твоє життя, I хочется вiд почуттiв своїх кричати, Зникнути, замкнутись - пiти у небуття.
Я до останнього не вiрила, що в тебе є Вона... Вона, та яку кохаєш ти понад усе... Ти як сказав менi тодi про це - не знаю, як змогла, Приховати бiль i сльози, сховав своє лице...
Будь щасливий та коханий, це ж прекрасно! Я дiйсно, тобi бажаю щирих почуттiв. Вибач, що я постукала невчасно - В твоє життя та сказала багато зайвих слiв.
Пам'ятай, що десь в квартирi, в цьому мiстi - За тобою хтось сумує... до слiз. До болю! I цi сльози, мов кришталь - прозорi, чистi, В них так багато вiрностi й любовi.
Просто пам'ятай, що є на свiтi та людина, Яка вiдкриє тобi дверi в дiм - зранку та вночi Яка пiдтримає тебе та розправить твої крила, Або просто без зайвих слiв з тобою помовчить.
Пробач менi, за цi рядки! ... я сама, мов на полi бою, Та й не знаю, чи боротися менi ... Чи далi жити, лиш в думках, з тобою!
Та бачити тебе щовечора, щоночi, зранку... При зустрiчi тримтiти, забувати всi слова. Я вiддала б тобi себе - до краплинки, до останку, Ну от i все - тепер ти знаєш мої почуття...
Ну i нехай. Менi так, мабуть, буде легше... Бо краще зараз я вiдкриюсь, нiж нiколи! За стiльки рокiв - таке зi мною вперше - Бога я благаю, пройти хоча б по краю твоєї долi.
Ти знаєш, я давно пишу вiршi, вкладаю в них я серце й душу... Та зараз важко далось кожне слово. Знай, що горизонт твого життя - я не порушу. Просто даруй менi свою усмiшку знову й знову!!!
Та залиш мої рядки у своєму сердцi, я прошу - Хай це буде наша таємниця, для нас двох. Руки тримтять - не вiрю, що я все ж я тобi пишу... Та хай все буде так, як вирiшить сам Бог!